І вперіщить дощ. Проросте трава і набрякнуть сни.
Раптом вийде кльош з моди, а дарма, встигне до весни.
І впаде гніздо пантрівних лелек й електричний стовп.
І підмочить нас і віршів врожай черговий потоп.
Тільки будь стійким до моїх розмов, до моїх очей!
Час стирає нас плямою з вікна, не їдка ачей.
Я люблю тебе, як своє ребро, літаковий хвіст!
Тільки, ким ти є, тільки, де ти є, – хто мені повість?
Літаковий шлях виріже для нас піднебесся клин.
Тільки будь швидким, бо розтане дим, мов палю полин,
проганяю злих. Тільки, ти який? Тільки, що – добро?
Повернеться знов мода на каре, прозу і таро.
Я курила б в ніч, тінь попід стіну, в сукні з бахроми,
тільки вийми хрип зі своїх легень і в мої встроми!
Час повісить нас – парасольний гак, в пору вже ясну,
зразу при дверях, бо пройде і ця мода на весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905883
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2021
автор: шепт