Навмисно скрипки так запально співають,
знімаю безмовно прозору вуаль...
І в мене утуплені очі – сіяють!
Скрипки навівають безмовну печаль.
І пристрасть палає... І руки підняті...
В уста мої впились сп'янілі вуста...
І пальці торкають, жаркі та завзяті...
Всміхаюся прикро... Нічна глухота.
Опівдні я ледве підводжуся з ложа.
Напухлі повіки, в устах гіркота...
І погляд туманний звільнити не може
пречиста промінного дня красота.
Дивлюся несміло... Всміхаюся дивно.
Давно вже вогонь у мені не горить.
Протягую руку й кажу йому штивно:
«Скінчилася ніч. Тож пора вже платить!»
Я кожну ніч совість і смуток сп'яняю.
Давно вже вогонь спить в мені... Не горить...
Ніщо не тривожить, коли промовляю
бездушно і холодно: «Треба платить!»
Яна Язова
В тинята
Нарочено страстно цигулките пеят,
разпуснах безмълвна прозирен воал...
И впитите в мене очи – пламенеят!
Цигулките ронят безгласна печал.
Обжегва ги страст... И ръце се простират...
В уста ми се впиват пияни уста...
Горещи и алчни ме пръсти допират...
Усмихвам се жалко... Заглъхна нощта.
На пладне едва се от одъра вдигам.
Натегнали клепки, в устата горчи...
И с поглед забулен едва придостигам
пречистата радост на дневни лъчи.
Оглеждам се робко... Усмихвам се бледно.
Отдавна веч огънят в мен не гори.
Протягам ръце си и казвам му ледно:
„Нощта е изминала. Дай ми пари!”
И всяка нощ свяст и печал упоявам.
Отдавна спи огън в гърди... Не гори...
И нищо не сещам, когато пропявам
над всички бездушно и ледно: „Пари!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2021
автор: Валерій Яковчук