Тримай мене, мій друже, на вершині,
тут велич і краса в стійкім союзі:
ніяковіють сосни темно-сині
на сніжно-білім килимі спокуси.
Не покидай мене, протопим баньку
по-білому — від згуби і застуди.
Сама все розповім: і сон, і байку
з життя-буття країн, яких не буде;
і як судомить молоді та нові
на цій планеті, створеній для щастя...
Кому є діло до людської крові,
коли на часі прастарі напасті:
обітниці, повстання, тюрми, війни,
невинні жертви на догоду бісу?
А десь є зірка — там крокують вільні,
здолавши перешкод стійку завісу.
Десь є сузір’я — там плекають правду,
будуючи епоху милосердя.
Чого чекаєм? Може зорепаду,
якихось див-предив і правосуддя?
Твоя земля... і тут твоя вершина!
У цім житті вже іншої не буде.
Спадуть сніги і вщухне хуртовина,
зазеленіють паростки усюди.
І буде новий день, і будуть люди
в твоїй до щему любій Україні,
відійдуть вороги шляхами Юди.
Хай буде так! На всі віки віднині.
Таня СВІТЛА
02.2021 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2021
автор: Таня Світла