Повій, вітре-вітресеньку,
де воює мій рідненький...
Торкни його легесенько,
у голівку чорнявеньку...
Нагадай йому, вітреньку,
що його чекає ненька,
і дружина молоденька,
і дитиночка маленька...
Торкни вуса густесенькі,
й його руки міцнесенькі...
Заглянь в очі сині - сині,
погладь брівоньки красиві...
Запитай, чи не забув вже,-
берегтися дуже-дуже,
і для себе, й для дитини,
для матусі і дружини...
Повій, вітре-вітресеньку,
де воює мій миленький...
Від ворожої від кулі,
захисти його, молю я...
Шепни, вітре, у вушенька,
що дружина молоденька,
його любить дуже - дуже
передай йому, мій друже...
Повій вітре, не барися,
до нас швидше повернися,
подуй в вікна і у двері,
ми запросим до вечері...
За вечерею розкажеш,
що почув там, й що побачив,
Для нас довга ця розлука,
а в чеканні біль і мука...
Та ми маємо терпіння,
трохи віримо в везіння:
що минуться ці розлуки,
відійдуть і болі, й муки...
А ще молимося Богу,
за щасливу нашу долю,
щоб війна й вірус скінчились,
й українці звеселились
Щоб жили всі люди в мирі,
при здоров"ї і щасливі,
Щоб минули негаразди,
тепло й добре було завжди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2021
автор: геометрія