Злагода, спокій, доброта –
Надійні важелі мирного життя.
Там, де сусідські відносини щирі,
Радість живе у квартирі.
Історія забрала в архів
Двадцяте буремне століття.
А двадцять перший вік привів
Нам нові страшні лихоліття.
Гримить Донбас, трясе Південний схід.
Давно гострив зуби на нього сусід.
-Та схаменись! Зупинись! – валає світ.
Цинічно всім показує свій звіт-
«Я нікого не знаю, моя хата скраю».
Карга у білому вже кілька літ
Водить косою на виліт-
Вліво! Вправо!
То її монопольне право.
Кладе покоси в червоні роси
Одній і другій стороні.
Ріже під корінь траву похилу,
Пожовклу й слабосилу.
Ріже траву молоду, колосисту.
Вбиває зернятка її золотисті.
Огірки, травички зім'яті косою,
Лікують рани своєю сльозою.
Травички, травички – довічні калічки.
- Так це ж війна, тихо скаже читач.
Так, це війна. Підійди до вікна…
Ти чуєш вибухи? Ти чуєш цей плач?
Подивись туди. Там коло хати
Дитина вбита. Гірко плаче мати.
Ти зрозумій, дорогий читач,
Що в твоїй хаті робить палач.
Так, це – війна!
Відлуння її дійшло до Карпат,
Перелетіло Уральські гори.
Хто відкрив ящик Пандори?
Відкрив і втік.
Пихатий пацюк знає:
Тікати треба з корабля,
Якщо він у морі потопає.
Мораль:
Яка мораль! Немає моралі
Вона і штурман давно повтікали
На золотому штурвалі
І челядь з собою забрали.
Березень 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905335
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2021
автор: Репной Григорий