О,  Лесю,  Лесю!  Ти  -  велична,  свята  українко,
Ніжна,  чуттєва  і  жертовна  в  коханні  душа…
Лине  пісня  твоя  «Лісова»,  геніально  і  дзвінко,
Немов  у  синьому  небі  вільне,  крилате  пташа.

Тобі,  терпеливій,  корилося  все  із  дитинства:
Гаптування  і  книга,  музична,  піднесена  гра…
І  «мусило»  жити  нескорене  в  серці  таїнство  -
Берегти  цінність  ту,  що  в  душі  у  віках  не  вмира.

Ти,  горда  й  вразлива,    уміла  «тримати  обличчя»…
Тебе  гнала  хвороба,  як  пташку,  у  теплі  краї…
«Життя  на  валізах»  …  З  собою  війна  твоя  вічна,
Терпеливість  і  стійкість  –  безводні,  пусті  ручаї…

«Без  надії»  таки  сподівалась    жити,  й  кохати,
А  від  поезії  Гейне  з  милим  і  мліла,  й  цвіла…
Та  з  «храмом  зруйнованим»  -  щастя  у  долі  не  мати,
Світу,  коханням  «скаженим»,  лиш  «Одержиму»  дала.

Блукає  у  травах  чарівний  твій  сон  рано-вранці…
Недопита  улюблена  кава  твоя  крижана…
Ох,  Лесю,  Лесю!  Українко  свята,  в  вишиванці,
Ти  для  всіх  відбулася,  -  пропала  для  себе  сама!

Бути  просто  щасливою    -  пізно  це  зрозуміла…
Верх  взяла  геніальність,  яка  проросла  крізь  віки.
«Вічная  пам’ять»  -  тобі…  Твої    поезії  -  крила,    
Дарунок  нащадкам  з-під  незламної  Лесі  руки

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2021
автор: Любов Таборовець