Воюють уламки імперських епох
із тими, кого для цієї землиці
створив, доручивши любити, сам Бог,
всякчас берегти у серцях і в молитві.
Межу боронити крізь попіл століть
від рук загребущих, лихих супостатів.
І код в рушниках. І хліб-сіль – на столі.
І право між гордих та вільних постати.
Хоч ворог нагадує нам, хто ми є
і скільки сплатив за цю пам'ять наш пращур;
де – справді чуже, а де – рідне, своє.
Лиш втрачене ціниться завжди найкраще.
Та поки собі не складемо ціни, –
гори під ногами, землице, гори ще!
Являйся у квітах і полум'ї в сни,
втікай з-попід ніг і запалюй горище.
Коли ж полюбити нам стане снаги
тебе: весняну і зимову, осінню, –
ти в серці воскреснеш і скреснуть сніги
й любов наша стане пожежогасінням.
І літо, і літепло – все до ладу.
І тато, і мама, і мова – до серця.
Я тільки тоді боротьбу відкладу,
як те, що зламали, докупи зростеться.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2021
автор: Олександр Обрій