До зустрічі на зіткненні епох.
Я не забула танго наше досі,
Той танець, що танцюємо удвох,
Я припиняю, досить, серце, досить..
Дарма, сердешне, б'єшься, мов набат,
Тебе не буду більше віддавати.
Якщо він пише тисячі сонат,
То я - лише натхнення для сонати.
В життєвім танго звикла я вести,
Та не змогла приборкати партнера.
Терзають невідправлені листи,
А тиша, мов стріляє з револьвера.
Не хочеш серце, руки хоч зігрій.
Тягну до тебе змерзлі я долоні,
А все ж таки ти мій, насправді, мій.
Мій сірий день, моє нічне безсоння.
А все ж таки ти мій, насправді, мій,
Коли удвох танцюємо ми танго.
Німе чекання - ніжний помах вій.
Тепер ти, через мене, грішний янгол.
А ти ж мене ні крихти не любив.
Хоч як про це я і молила небо.
Начаклувавши диво з поміж див,
Назавжди заберу тебе для себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904837
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2021
автор: Вєра Євгеньєвна