У старому парку - липи і клени,
Яке ж тут пилось кохання шалене!
А клени і липи обнялись в зажурі,
Бо знають секрети веселі й понурі...
Із безлічі доль, що роками юрмились
Чиясь розквітала, чиясь не зложились...
Лиш парк сивочолий таїни хранитель -
Яка і кому була в ньому обитель,
Де щастя сміялось весен струмками,
А де умилось гіркими сльозами.
В нічному як парку світилися зорі,
І хтось задивлявся на неба простори,
А хтось цілувався в парку до безтями,
Й лунало кохання пісень солов’ями.
Згадав старий парк і про юну малечу,
Яка тут гуляла з батьками статечно...
Давно вже малечі виросли крила -
Більшість із неї свої гнізда звила.
Коли зустрічаються в парку старому,
Від щирого серця за все вдячні йому,
Бо він оберіг є секретів маленьких,
Хоча посивів і згорбився рідненький...
Вже безліч разів обновляли його, та
Дружелюбного духу не втратив свого.
Він завжди гостино вітає нас всіх
Лунає в нім радість: музика і сміх!
У затишку лип цих стареньких і кленів
Цвіте та буяє кохання шалене.
В.Ф. -12.02.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2021
автор: Веселенька Дачниця