Яка тоненька нитка, кордон поміж світами,
Що кожен день нас кличе в захід свій,
Як часто смерть гуляє в жорстокі ігри з нами,
Але ти на ногах все ж міцно стій.
Як часто ми прощаєм, прощаємось із днями,
Як часто сняться сни, де нас нема,
Шукають небеса нас, стираючи руками,
Крейдою, всі про життя слова.
Як часто ми страждаєм, тікаємо від прірви,
Так страшно крок ступати у пітьму,
Ми знаємо, що далі нам нитку цю обірве,
Жмття. Та все ж завдячуєм йому.
Як часто гаснуть зорі ще не пізнавши сяйва,
І погасає погляд вже юних, молодих,
Як часто бачить місяць людей глибокі рани,
І вогник на свічі, який так рано стих.
Як часто ми тьмяніємо, в очах останній відблиск,
Здається і для нас вже сонце не зійде,
Та янголи приходять, дарують знову той блиск,
Який і нашу душу і серце береже.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2021
автор: Вікторія Павлюк