Дві тищі...Дріб, але йдемо́ на дно,
На публіці ж кривляємось, воркуєм.
Завіт читаєм наодинці, заодно́:
Його
молити
можна лиш
не всує.
Наш Корабель Земля ще - на плаву:
Торує курс, чохли зі шлюбок зняті,
Оркестр лунає, рве скрипаль струну,
Крізь галас, бучу, крики SOS затяті.
Двадцятий збувся, хвилю навернув,
У тих, що тонуть, шанс є - не злякатись,
Дарма не турбувати світ: "Тону...!"
І рік мине злякавши раз дванадцять
А поруч ті, що нагоняють жах:
Екранні віщуни з міцних позицій
Де інтенсивно посилають нах,
Нема безсонь де й безтурботно спиться.
Бо совість - не добавка ж зарплатні,
Купив-продав і кару не чекати?
А істина, що пле́скає в вині,
Пристала лиш дотично до відплати.
Рік пі́де, заспіваєм ще живі,
Станцюєм, дно якщо не стане домом,
Із друзями, або удвох самі
Подзвонимо, бо скучили, знайомим.
Оригінал
Две тыщи...
Мелочь, но идем ко дну,
на публике кривляясь и воркуя.
Наедине читая заповедь одну,
позволено
молить
Его
не всуе.
Корабль Земля покамест на плаву:
курс уточняет,
шлюпки расчехлённы,
оркестр играет,
рвет скрипач струну
сквозь хрипы,
крики SOS и стоны.
Двадцатый отыграл, поднял волну,
у тонущих есть шанс - не испугаться,
напрасно не тревожить мир: «Тону...!» -
и год пройдет, пугая раз двенадцать.
А рядом те, кто нагоняют страх:
вещатели с экранов, и с позиций
устойчивых, где посылают нах,
где нет бессонницы и крепко-крепко спится.
Ведь совесть не прибавка к зарплатне -
купил-продал, не убоявшись кары.
А истина, что плещется в вине,
лишь по касательной пришвартовалась к кармам.
Год отойдет, мы заживо споем,
станцуем, если дно не станет домом,
в компании друзей, или вдвоем...
И позвоним, соскучившись, знакомым.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904324
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2021
автор: Юрій Шибинський