ВІТЕР З ПОЛОНИНИ.

І  лине  тихо,Вітер  з  полонини,
співаючи  пісні,про  Закарпатський  край.
І  вівчарі  з  отарами,манрують  по  долинах,
у  Закарпатськім  краї,вбачають  земний  рай.

Красивий  край  мій,безмежні  ці  ліси,
і  височать  тут  гори  -  ген,до  небес.
А  ще  біліють  шапкою,на  горах  цих  сніги,
наче  обшиті,коштовностями  з  перл.

У  Закарпаті,є  могучі  праліси,
від  яких  світ,увесь  у  захваті  буває.
Згір  витікають  чисті,як  сльоза  річки,
в  яких  Форель,наче  цариця  пропливає.

Я  стільки  раз,був  заворожений  тобою,
мій  краю  Закарпатський  -  ти,як  Мольфар.
До  себе  маниш,всіх  людей  красою,
яка  тобі,Богом  дана  у  дар.

Куди  не  глянеш,де  не  побуваєш,
а  Закарпаття  краще  -  не  таке...
На  рідній  мові  поговориш,заспіваєш,
і  зрозумієш  -  рідне  це  мені,воно  моє.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2021
автор: Бабич