Її душа тремтіла, мов струна,
Від докорів і тиші супокою,
Вже кілька днів у відчаї вона
Дощем ридала, мрякою сумною.
А він пішов без виправдань гірких
За межі днів, де ніч стрічає зорі,
Де в поцілунках спогадів терпких
Згасають смутком погляди прозорі.
Вона ходила зболено - бліда,
Їй сірі ранки падали під ноги,
Брудні калюжі міряла хода,
А вранці ожеледь лягала на пороги.
Та інший бачив відчай і печаль,
Укрив снігами всі перестороги,
Поклав на плечі білосніжну шаль,
І розіслав засніжені дороги.
Ішла зима за лютим по землі,
Така чарівна, ніжна і жадана,
І десь сховались смутки і жалі,
Коли краса всміхнулась первозданна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904112
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2021
автор: Світлана Воскресенська