[i]…Іду я вздовж пустої колії,
Забрали потяг вранішні тумани.
А з ним – і сподівання всі мої,
Бо втратив я тебе навік, кохана.[/i]
Гітари за плечима ніжний дзеньк,
Мов унісон розгубленій печалі.
Я був тобою сповнений щодень,
Подумав, що і ти цього бажала.
[i]Пліч-о-пліч йшли крізь смуги всіх невдач,
Й, коли гадав, що більше не сторонній,
Відлунням твоє знічене «пробач»
Байдужими акордами вагонів.[/i]
Розпеченим залізом скрегіт-скрип:
Напевно, ми з тобою справді різні.
Не чуєш під гітару серця крик –
Тобі я пісню написав запізно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904045
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2021
автор: Білоозерянська Чайка