Вже перший промінь виглядав з-за хмари, ранкове сонце в блакитному полотні. Проснувсь горобчик й говорить до мами,- Чик- чирик- чомусь сумно мені. Я хочу самостійності нині, он бачиш там за сараєм вдалині, теж є горобчики сміливі й не ліниві. Я теж гадаю, туди пора й мені.
- Ну, що ж хитро поглянула горобчиха. Хоча б не сталося нам з тобою лиха.Ти ще занадто молодий, від гнізда літати далеко. І я гадаю, мабуть це не схвалить твій тато. Але тобі дозволю полетіти недалечко, лиш до сараю. Хоча й повсюди на деревах листячко та я тебе застерігаю. Будь же уважним та обережним. Щоб часом тебе не спіймав кіт хитрющий. Ой, буває він такий голодний й занадто злющий. Що не помітиш, як підкрадеться ненароком. Що ти не встигнеш і моргнути оком.
- Чик- чирик, ну добре… добре мамцю, -крильця раз - у- раз підіймав.Ой, ну нарешті полечу сам, дозвалила –подумав.
І ось горобчик з гілочки на гілочку, ну справді, як ота спритна білочка. Все ж сміливо долетів до сараю.Втішавсь, подумав; Ой,як добре, я вже свободу відчуваю. Але зізнатись трішки він пристав. Присів на дах й донизу за всім спостерігав. Гусей, качок та курей, він знав давненько, про них матуся розповідала багатенько. І про людей, на них часто позирав скоса. Та на обійсті їх не було. Лише на траві виблискувала роса. І ні крихтинки хліба,ні зернинки нічого не побачив. Ну от шкода, даремно відпросився,багато часу втратив. Ану ; подумав- Злечу до землі! Кота не видно,так принаймні здається мені. Й сміливо присів під самими дверима, зненацька, від здивування закліпав очима. За розміром, майже такий як він, за ним спостерігав маленький звір. Два чорні очки пристально спостерігали, здавалось часом, як зірочки мигали. На голові, щось подібне тирчало, як у кота та не побачив він такого ж хвоста. А якийсь мов патичок тоненький, двигався туди - сюди. Ой- ой, сполохався, якби не було би біди! Але його крильця немов прилипли до спини, певно від здивування, лед не упав, прихилився до стіни. Завмер, злетіти не мав сили. Раптово горобці поряд присіли,
-Чик – чирик! Чого сам тут літаєш, чи може, щось знайшов,чи ще шукаєш?
Він відволікся й сам не помітив, де взялась сила, зненацька злетів. Й за мить присів на дах . Вже й здивувався, де ж подівся страх? І що за звір, на нього пристально дивився? Та вже зрадів, з горобчиками веселився. І зрозумів,що краще друзів мати ,чим десь далеко самому літати. Й подумав; принаймні мамі – горобчисі, що я злякався, не розповім та й про звіра. Буду хитренький, щоб була довіра. Як буду спати вкладатись, її запитаю, що звіра, бачив якогось, біля того сараю. Нехай мені про нього повідає все, чи він загрозу для мене несе.
І полетів горобчик, озираючись навкруги, як добре, що не сталося біди. А вітерець немов летіти допомагав, що в дружбі сила, тепер горобчик точно знав.
серпень 2020р
Картинка з інтернета
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2021
автор: Ніна Незламна