Учора сховали матір,
В печалі-жалобі світ –
Шкодує за нею, мабуть.
Сирітками – її квіт:
Онучка її й синочок –
Дві гілочки деревця –
Чорнітиме гірше ночі
Матусина дата ця.
Сховали вчора матір,
Що дітям була крилом,
Аби від бід закривати,
Зігріти душі теплом.
Була ж і за батька, й неньку…
Ридає її свіча –
Свій хрест, а він чималенький,
Несла на слабких плечах…
Учора сховали МАТІР,
А це надвисоке звання…
Важка, непоправна втрата –
Збідніли світ і рідня.
Пливтиме душа над світом
(Мо’, ж спокій хоч там знайде),
Впізнає свій сад і квіти,
Росою на них впаде…
Чом добрі люди йдуть з життя частіше?
Чи не Аїд їх кличе в потойбіч?
У його царстві полюбляють тишу,
Аби не гасла ні одна зі свіч.
4.02.2021.
Ганна Верес (Демиденко)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903794
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2021
автор: Ганна Верес