Милая німфо Дніпровськая, мила моя Катаріно,
Я захотів несподівано пісню найкращую скласти
Щоб вшанувати взаємини, котрі мене надихають;
Ясністю віршів буяючи, буде поема довічна,
Наче імення поетове, наче кохання дівчини;
Даром тобі, нареченая, будуть рядки пишнословні,
Щоби залишився в пам’яті місяцем я променистим,
Не загубився в темнявищах лісу марнотності якось
І зоставався закоханим, попри заправдності світу,
Котрі нахабливо знищили всяке в мені почування.
Слави жадаючи вічної, кличе віршар Калліопу,
Музу тендітну поезії, що поважають століття,
Він учинити наважиться справу величну Вітчизні:
Пісню потужну гекзаметром, складом старого Гомера,
Буде писати розважливо, доки стачатиме сили;
Пісня лунатиме пишністю про різнорідні красоти,
Що залишилися в пам’яті руського люду навіки
І усолоджують даності грізного часу сьогодні.
Всіх звеселяючи красністю, слово поллється пісенне
У далечінь неосяжную, за небокрай широченний –
Там розійдеться гротесками та розлетиться птахами
Милеє слово поетове, ставши останнім привітом,
Що посилатиме світові Дніпра пісняр одинокий.
Справу таку титанічную треба содіяти русу,
Щоб повернулись одвічнії люду русинському сили –
Їх позабирано начебто, деся вони погубились –
Та помогли оживитися у боротьбі неминучій
Руському племені грізному, жителю світлого краю.
Ти поможи, сонцеликая, втілити задум шляхетний,
Вірш укріпляючи силою, котру в собі заховала,
Котра Вергілію римському й Віслиці мужньому сину
Неба сягнути величного легко дозволила раптом;
Лаври поділяться порівну, йменом, однак, Буркотенка
Я підпишу яснобарвнії білії співи поеми,
Задля уславлення русичів, що піснопінь зачекались.
Смутнії хвилі гойдаються, міст велетенський тривожать,
Дніпр сивоокий пускається у дивовижнії танці –
Осінь прийшла златотканная, з нею прийшли буревії,
Що усолоджують погляди мирних вандрівних рутенів,
Тамо поля золотистії теж розважаються з вітром,
Морю подібними робляться під небесами сумними,
Котрі оплакують літечко, що полетіло назавжди
У світлолюбні далекості, у полудневі країни;
Марно шукати веселощі – тільки краса напівмертва
І працьовитії русичі всюди порадують очі.
Тут віднайшов упокоєння грізливий Рус-мечоносець,
Пращур слов’янських народностей на благодатному Сході,
(Леху відважному родичем і русовласому Чеху
Був войовник убилинений), тут відбувалися війни,
Що усесвітню історію швидко ламали собою;
25.01.21 –
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902825
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2021
автор: