Мабуть колись я народилася Совою,
Давним-давно, ще в першому житті,
Тому і доля моя видалась сумною –
Бо на землі не віднайшла свої путі…
Щось від Сови залишилось й до нині,
Бо темна ніч – моя стихія й благодать,
Постійно в снах мандрую по долині,
Де намагаюсь своє щастя відшукать…
Та я – Сова, що, мабуть, зветься сніжна,
Колись давно з якою ще Ісайя говорив,
Душа летіла б й серце в злетах ніжне,
Хоча тепер, на жаль, своїх не маю крил…
Усім відомо – білі Сови сну не знають,
Тому, як я, літають завжди ніч, чи день,
Ні відпочинку, ані спокою не мають,
Та не виспівують чаруючих пісень…
Хоч, кажуть, бачу і минуле, і майбутнє,
Але своє не в силах я собі наворожить,
Якщо й в житті моїм усе не зовсім путнє,
Та зобов’язана таким, яке дано, дожить…
Вам дивно, що Сова й не має пари?
Так, у житті насправді пари не знайшла.
Мабуть мою ще в древності продали,
Тому життям мандрую й світом я одна…
Хоча колись я народилася Совою,
Тепер, чомусь, я Жінкою прийшла,
Пірнувши у лиху реальність з головою,
По Волі Божій, я життям своїм пройшла!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
28.01.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2021
автор: Lilafea