Я у мріях ловив тінь, що в небо відходить,
тінь, що в небо відходить у погаслому дні,
я на башту ходив, і хиталися сходи,
і хиталися сходи під ногами мені.
І чим вище я йшов, тим ясніш малювались,
тим ясніш малювались піки гір в далині,
і якісь дивні звуки навколо вчувались,
від небес опускались на простори земні.
В небесах, де я сходив дзеркалила сніжно,
сонцем сяяла сніжно вись дрімаючих гір,
і прощальним сіянням мов пестила ніжно,
наче пестила ніжно затуманений зір.
А внизу піді мною ніч тихо настала,
тиха ніч вже настала і заснула Земля,
лише тільки для мене світило палало,
сьогодення палало ще для мене здаля.
Я навчився ловити ту тінь, що відходить,
тінь, що в небо відходить у згасаючі дні,
я на башту ходив, і здригалися сходи,
і здригалися сходи під ногами мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2021
автор: Анатолій Костенюк