Чому у стінах твоєго міста
так рідко просто, так часто пізно?
Удовам терпне в душі невіста.
Холодний камінь сіріє грізно.
І наче нарізно тінь та тіло,
аж розминуться на перехрестях,
та одночасно обом боліло
його падіння, чи то безчестя,
бо ще до літа в тісних провулках
зірвуть одежу з безбарвних істин,
відмиють тло, де, зітруть до цурки,
цитує райтер євангеліста.
І стане чисто, мов свіжа власність.
Занадто пусто, без риси хисту.
Барвистий пазур проткне сучасність
аж після першого падолисту.
А доти – ділять в баюр люстерках
благословення вдова і дівка,
а тінь від тіла чекає смерку,
щоб повернути свою домівку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2021
автор: шепт