І знов зима. Овва! Засніжило, закурило, душі наші притрусило...
снігом. Затягнуло холодом. Чом? Чом за мене забуваєш, а чи любови
дух втрачаєш? А! Вельможна плоть його приспала. І спить той дух, а
чи замерз? А плоть ликує, запах теплого, насидженого місця чує.
О! Хто це посмів шановну плоть тривожить? Та це ж бо дух
пробуджується в ній, дух, що вище плоті, він над нею. Хіба дух керує
нею? Ні, не здається плоть без бою. І нас не обмине це стороною.
І бореться дух із плоттю, плоть із духом. Все покрилось білим
пухом. Та це ж Божа благодать. Стільки часу треба було ждать! І...
ось примирення прийшло Й зимова плоть. Ах! Й весняний дух. Ух!
Крокують уже разом по життю. Переплелися їхні долі. І радості, і
смутку в них доволі. За руки побравшись, крокують до волі. Вони ковалі
спільної долі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902600
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2021
автор: яся