Прокидайся, мій милий.




                                               І  знов  зима.  Овва!  Засніжило,  закурило,  душі  наші  притрусило...
                     снігом.  Затягнуло  холодом.  Чом?  Чом  за  мене  забуваєш,  а  чи  любови
                     дух  втрачаєш?  А!  Вельможна  плоть  його  приспала.  І  спить  той  дух,  а
                     чи  замерз?  А  плоть  ликує,  запах  теплого,  насидженого  місця  чує.
                                           О!  Хто  це  посмів  шановну  плоть  тривожить?  Та  це  ж  бо  дух
                     пробуджується  в  ній,  дух,  що  вище  плоті,  він  над  нею.  Хіба  дух  керує
                     нею?  Ні,  не  здається  плоть  без  бою.  І  нас  не  обмине  це  стороною.

                                             І  бореться  дух  із  плоттю,  плоть  із  духом.  Все  покрилось  білим
                     пухом.  Та  це  ж  Божа  благодать.  Стільки  часу  треба  було  ждать!  І...  
                     ось  примирення  прийшло  Й  зимова  плоть.  Ах!  Й  весняний  дух.  Ух!
                     Крокують  уже  разом  по  життю.  Переплелися  їхні  долі.  І  радості,  і  
                     смутку  в  них  доволі.  За  руки  побравшись,  крокують  до  волі.  Вони  ковалі
                     спільної  долі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902600
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2021
автор: яся