Осінь

Осінь  в  старому  сквері  на  самоті.
Хто  би  зумів  заповнити  її  пустку?
Точно  не  ти.  Та  ніяк  не  зберешся  піти.
Музика  ліхтарів  тут  лунає  так  густо,
в  косах  її  знаходить  нове  звучання.
Ллється,  як  пам'ять,  мов  стиглий,  цілющий  біль.
Ти,  що  чужий  одкровенням  смутку,
що  ворог  пророцтвам  мовчання,
що  ж  ти  і  досі,  диваче,  не  втік  відціль?!
Осінь  із  насолодою  робить  затяжку  -  
небо  твоє  затягує  щільно  туман.
Серпню,  ти  ж  Лев,  еге  ж  бо?  Чого  ж  тобі  страшно
від  запитань,  що  до  бога  вона  здійма'?
Осінь  -  старезні  будівлі,  втілений  час.
Їй  не  набридне  у  сквері  стирчати  до  грудня!
(Не  розумієш..!)  Ти  змерз  і  майже  зачах...
Весь  її  скарб  для  тебе  -  непотребу  груда.
"Досить  зривати  листя  і  лити  дощі,
Ти  божевільна!  Ти  -  загадки  і  печалі!
Кинь  свою  магію,  вічний  пошук  причин,
танець  прихованих  сенсів,  прикритих  вуаллю.."

Ти  не  забудеш  її  ніколи  в  житті.
Осінь  в  старому  сквері...  На  самоті.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902378
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2021
автор: Svitiha