#ЗІСТАРИХЗАПИСІВ 2014 року
22 січня була в Києві. Приїхала ранком, о 6.20… Зустрів щедрий сніг і ще - страшна звістка про першу криваву жертву Майдану – дніпропетровського хлопця, . З тим прийшла у серце зима, яка панує досі.
Ще Перед очима: чорні клуби диму з вул..Грушевського, - пливуть вони величезною хмарою над центром столиці вільної України, аж до статуї архангела Михайла … А той святий воїн- захисник Київу ніби бється над майданом з нечестю…
Та й він,нажаль, не здатен захистити юних та чистих серцем українських хлопчиків та дівчаток, мужніх жінок та чоловіків, що там, внизу дихають пилом і зневагою української еліти. Тяжко. Київ вже не той: натхнений та творчий, духовний та велично-пихатий центр, яким бачився мені ще пів року тому…
вже по-обіді,
ще дужче Йде сніг і … здається : статуя Володимира у мареві заметілі повертає обличчя у бік пожежі народної, що там…..на вул.. Грушевського. «Кривавий Володимире»… «Хрестителе Русі» …!!! – кричать голосно з верхівок дерев чорнії ворони, літають над статуєю, ніби знущаються, намагаються зачепити крилом... І сніг раптом стікає з обличчя велетня…мов сльози. Невже…Навіть колись проклятий народом, величний та пихатий, звеличений літописцями у віках, князь гірко плаче?
Та що до його сліз тим дівчаткам і хлопчикам на Мадані, на грушевського, тим козакам…Наразі над Україною височіє не владне обличчя князя, а клуби диму, кров, що застеляє милі дитячі очі…очі, що вже стали серйозні, завчасно подорослішали та навіки набралися суму….
Хто бачив хоч раз , як твій товариш за хвилину вмирає від кулі – того назавжди лишить молодість! Того усмішка стане суворою..
Як же помиляються ті , хто своєю зрадою та неповагою до народу роздмухав вогонь революції на нашій землі…
Ті, хто доклав у українське вогнище дрова, бажаючи на цьому «заробити»….
Панове! Отямтеся! Україна змінюється, росте, набирає сили, вже Змінилася! Вже виросла! - бо має патріотів, що заставлять змінитися й владу і устрій , закони,, що повернуть владу у трудящу, правдиву руку!. Обличчя гідне славетному князю повернуть! Заставлять поважати себе у власні країні!
От і на барикадах- бачили? Працюють як одна родина! Душа радіє! А який вогонь у цих мужніх , вірних рідній землі серцях? Прислухайтеся! Бо втратите багато… передусім повагу від своїх нащадків!
Поважайте свій народ!
Час прийшов вклонитися своєму народові, замислитися на тим, чи не з своєю совістю розпочатий кривавий бій, чи не в свою дитину стрілятиме завтра снайпер, не свою матусю поб’є до смерті палею хлопець-Беркутовець… «Ой беркути кружать країною. Бідні діти!»- промовляє старенька бабуся на майдані, страждально дослухаючись вибухів на Грушевського…
« Та що тих хлопців жаліти!… -Хай , вони повиздихають …Бо ж вони - з Галичини, не наші..»- відмахується від неї якийсь дід.
«За ці слова хочеться плюнути старому у обличчя! Як так можна казати? Це ж усе - Україна, наші, Українці! Чому така зневага, зловісність? Не буває біди на пустому місці!
Та добре, що не у кожній душі подібне, більшість Киян – підтримуюють. На барикадах ввечері бум – кияни, разом з приїжджими носять у мішках сніг, кригу … Та натхненно співають гімн, патріотичні пісні…
Так, сьогодні майдан з’єднав народ! І мабуть час зрозуміти це.
Час!Почути голос свого народу тим, хто мітить на п’єдестал Володимира.. Не можна кривавою хвилею панувати над нащадками козаків та славетного Довбушу, не можна знущатися владі над мужніми шахтарями, які кожен день йдуть на роботу у забій, мов на смерть, а отримують за це - копійки .
Час вклонитися власному народу та спинити криваву бійню , яка може перетворити Україну у пекельну браму не на одне століття… Досить страт! Досить зради! Досить беззаконня! Досить брехні та набивання кишень!
Думайте не про себе, а про Свою Україну , Свій народ! А вже потім – складайте власні статки… Бо будете прокляті у віках. Закликаю нашу владу до миру! Закликаю народ до єдання! Землі Українські нікому не віддамо! Ані ближньому бртику, ані Китаю, якому нас бажають підкласти у дарунок, ані ще кому…Хай навіть ціною власних портфелів…Складіть свої повноваження! Змініть себе ! Спасіть Україну!
22.01.14… вже біля 16.00… на Грушевського, майдані чекають на штурм… чути вибухи, … дим виїдає очі… Та на хвилину панує тиша. І ось як диво якесь - у Михайлівському зриваються дзвони… там, під куполом , серед темряви , таємничого сяйва свічок, до українців , української влади священик промовляє незвичну молитву… , закликає до захисту України, припинення кровопролиття та просить Бога не дати зруйнувати нашу волю народну, Державність, захистити українських патріотів. ….дякую, святий отче, за ці правдиві , гідні слова! Може вони будуть нарешті почуті… Прошу за це на колінах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2021
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)