Краса стояла в вазі на столі.
Це був дарунок пречудовій діві.
Юнак вродливий, що кохав її,
подарував їй квіточки красиві.
Стояла довго свіжою краса.
Було всім любо, хто на квіти гляне.
Та з часом, бач, приваба пригаса,
і квітка все чимдалі дужче в"яне.
І ось настав сумний момент в житті
аж майже неживого вже букета:
його хтось бачив кинутим в смітті,
як вік свій відслужилого предмета.
О, як же прикро зріти ліпоту,
яка сягнула до межі старіння!
Вже не красу в ній видно -- пустоту,
бо цвіт краси вже на порозі тління.
Ніщо у світі тління не мине.
Та люди вчаться керувати тлінням.
Вже й позитивні результати є,
звичайно, завдяки людському вмінню.
Коли вже квітка відцвіте свій вік
і втратить всі свої приваби звичні,
її не слід жбурляти на смітник,
бо ж їй рідня -- відходи органічні.
Настане час, коли відходи ці
вже попадуть до рук висококласних,
і вмілими руками фахівці
з них створять добриво рослинам красним.
Й цим добривом умілий квітникар
так професійно має скористатись,
щоб виростить такий природи дар,
який за дивовижу може здатись.
Тоді краса знов стане на столі
яка й була, а може й краща значно.
Для буйноцвіту слід плекать її.
Прощатися ж з красою треба вдячно!
Примітка. Місце для коментарів
розташоване дещо нижче звичайного.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2021
автор: Микола Холодов