Ти в мені, як зернятко в спілім яблуці,
калатаєш. Виплюнуть – може й зродишся,
по губах, по пальцях стече солодкий сік.
Чи дарма нутро доглядала пильно так
і кукібно спушувала, і зрошувала?
Хто б тебе ще зважився в ґрунт загріб?!
Мало місця кореню, в серці тіснява.
Розкусити прошу, та всі цураються.
Поможи, о Господи, що не плодить, – того зректись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2021
автор: шепт