МЕНІ ПРИСНИЛАСЯ ЗИМА…

     Безмежний  світ  наш...  І  зимою
     Мені  приснилася  зима...
     І  я  неначе  у  полоні,
     Й  нікого  більш  в  степу  нема...
                   Я  роздивляюся  довкола,
                   Лиш  сніг  й  мороз...І  я  одна...
                   І  степ,  й  зима  -  це  виклик  долі,
                   І  я  й  сама,  ніби  зима...
   І  снігом  очі  засліпило,
   Чого  я  жду?..  Невже  кінця?..
   Кого  гукать?..  Де  взяти  сили?...
   І  де  знайти  у  світ  гінця?...
                   Вірус,  війна  зима  -  у  долі,-
                   Диктують  всім  свої  права.
                   І  я  живу,  ніби  в  неволі,
                   Мовчу...Неначе  й  не  жива....
   Кущі  й  дерева  зовсім  голі,
   Весь  світ  -  ідилія  сумна.
   І  я,  як  айсберг,  із  неволі,
   Шукаю  виходу  сама...
                   Немає  віри,  нема  волі,
                   Все  заморозила  зима...
                   І  я  пливу  у  вічність  долі,
                   І  лише  мить  її  -  моя!..
     Та,  слава  Богу,  ніч  скінчилась,
       І  я  проснулася  сама.
       Одна...Одна    в  своїй  квартирі,
       А  за  вікном  гуля  зима...
                   Та  прийде    час,  зима  скінчиться,
                   Мине  і  вірус,  і  війна...
                   І  мені,  й  людям  усміхнеться,
                   Всепереможная    весна...
         Я,  звісно,  більш  уже  не  спала,
         Таке  вночі  часом  бува,
         В  пам"яті  все  перебирала,
         І    розуміла,  що    жива...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2021
автор: геометрія