У сутінках чар

День  зимовий,  як  спалах,  освітлює  сутність  речей…
Серце  гріється  миттю  в  ароматах    духмяного    чаю.
А  за  вікнами  –  сніг,  і  не  можна  відвести  очей
Від  кружляння  небес    на  краєчку  сріблястого  раю.  

Наче  й  я    в  заметілі  злітаю  на  землю  з-під  хмар,
І    душа  переплутала  сніг  зі  цвітінням  весняного  саду,
Як  і  цей  занімілий    від  дива  знайомий  ліхтар,
Що  надвечір    так  схожий  на  запалену  кимось  лампаду.

Напиваюсь  красою  і  свіжістю  стихлого  дня,
Що  у  Бога  спочити  приліг  на  розкритих  долонях,
А  на  пам’ять  про  себе  лиш  слова  проросле  зерня
Залишив  у  дарунок    мені    на  тривале  безсоння,

А  ще  свій  особливий,  насичений  ніжністю  шарм,
Що  в  полотнах  Митця,  в  почуваннях  моєї  душі,
У  відтінках    сріблястого  й  білого,  в  сутінках  чар…
Чом  не  привід,  щоб  знов  зазвучали    для  чогось  вірші?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2021
автор: Людмила Пономаренко