Стоїть зимова ніч, беззора, сива

Стоїть    зимова  ніч,  беззора,  сива.
Мов  соняхи,  в  задумі  ліхтарі.
Повіки  вікон  сіпаються  з  дива:
Пихтять  без  спину  з  люльок  димарі.

Зриває  покривало  з  тиші  потяг.
Додому  хтось  прибув  о  цій  порі:
Хто  всі  п’ять  днів  очікував  суботи,
Щоб  стати  знов  на  батьківський  поріг.

А  хтось  вертає  з  довгої  розлуки
Й  хвилини  підганяв  би,  якби  міг.
Його  обнімуть  материнські  руки,
Утішить  дім,  родинний  оберіг.

А  дехто    слухає  чеканку  з  жалем,
Бо  ждать  на  нього  вже  нема  кому.
Йому  вночі  дивитися  зосталось
У  даль  безмовну  й  про́сиву  пітьму.

-Тік-так,  тік-так,  –  відмірюють  колеса.
І  відстані  маліють,  і  віки.
Шрамує  тишу  стукіт,  наче  лезом.
Як  боляче  розставити  крапки…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902009
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2021
автор: Valentyna_S