Обтяжений поезією злочин

Які  нестерпно  дикі  творчі  муки...
Хто  не  писав,  той,  мабуть,  не  збагне.
Ідеї  жалять,  мов  лихі  гадюки,
А  клята  рима  навіть  не  майне.

Отак  сидів  у  власній  атмосфері,
Шукав  для  слів  найкращу  із  оправ,
Щоб  потім  їх  розкласти  на  папері...
Аж  раптом  аркуш  мовити  почав:

"Молю  тебе  словами  і  сльозами,
Що  йдуть  з  моїх  молекул  глибини,
Не  нищ  своїми  грубими  рядками
Вразливо-ніжну  цноту  білизни."

Очуняв  я.  І  що  ж  це  приверзлося?
Яка  іще  цнотлива  білизна?
Ще  мить  –  й  не  можу  стриматись  від  злості:
Не  покерує  мною  німина!

Почав  свій  вірш  тирадою  гучною,
Аж  олівець  затяг  скрипучий  спів.
А  бідний  аркуш  з  горя  під  рукою  
Щось  безнадійно-тихе  шелестів...

Коли  замовкли  струни  поетичні,
Насіли  густо  зморшки  на  чоло
І  враз  мене,  як  завжди,  фанатично
Сумління  люто  гризти  почало.

Невже  це  я  вчинив  таку  підлоту:
Цілком  свідомо  помахом  руки
Всю  сніжно-білу  паперову  цноту
Порозривав  словами  на  шматки?

Свою  провину  визнав,  тож  виношу
(Хай  зарахують  це  мені  вгорі)
Обтяжений  поезією  злочин
На  строгий  суд  читацького  журі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2021
автор: