Які нестерпно дикі творчі муки...
Хто не писав, той, мабуть, не збагне.
Ідеї жалять, мов лихі гадюки,
А клята рима навіть не майне.
Отак сидів у власній атмосфері,
Шукав для слів найкращу із оправ,
Щоб потім їх розкласти на папері...
Аж раптом аркуш мовити почав:
"Молю тебе словами і сльозами,
Що йдуть з моїх молекул глибини,
Не нищ своїми грубими рядками
Вразливо-ніжну цноту білизни."
Очуняв я. І що ж це приверзлося?
Яка іще цнотлива білизна?
Ще мить – й не можу стриматись від злості:
Не покерує мною німина!
Почав свій вірш тирадою гучною,
Аж олівець затяг скрипучий спів.
А бідний аркуш з горя під рукою
Щось безнадійно-тихе шелестів...
Коли замовкли струни поетичні,
Насіли густо зморшки на чоло
І враз мене, як завжди, фанатично
Сумління люто гризти почало.
Невже це я вчинив таку підлоту:
Цілком свідомо помахом руки
Всю сніжно-білу паперову цноту
Порозривав словами на шматки?
Свою провину визнав, тож виношу
(Хай зарахують це мені вгорі)
Обтяжений поезією злочин
На строгий суд читацького журі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2021
автор: