Він звав її "моя" так по-простому
Та в цьому слові билося життя
Оберігав від кожного, нікому
Дороги не було ні вороття
Вона ж була його неповторима
Одна єдина в світі поза ним
Уста палкі та ніжні пілігрими
Були для нього даром неземним
Коли зривав бездонні поцілунки
У посмішці зціляв рани свої
Їх ніч ховала палко за лаштунки
А ранком сни здригали солов'ї
Рікою розлилися білі коси
В його долонях на її плечах
Висушував з зіниць солоні роси
І знову потопав в її очах
Він звав її "моя" так по-простому
П'янів від неї наче від вина
Йому вона належала одному
В очах котрої розцвіла весна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2021
автор: Процак Наталя