ЯНГОЛЯТКО (казка)

Була  зима.  Мороз  сердитим  скрипом
Усіх  лякав.  Завія  танцювала.
До  хати  йшла  Марієчка  зі  схлипом,
Холодні  рученята  розтирала.

Вже  на  порозі  теплої  оселі
З  полегшенням  тихесенько  зітхнула,
Проте  думки  снували  невеселі:
Там,  у  садочку,  лялечка  заснула

У  черевичках,  в’язаній  хустинці.
Але  вночі  надворі  холоднеча…
Не  затишно  у  ліжечку  дитинці,
Не  спиться,  думу  думає  малеча.  

Та  сон  зморив…    А  лялька  серед  ночі
Прокинулася  –  холодом  проймало.
Розплющила  великі  сині  очі  –
Її  нічне  видовище  лякало.

У  платтячку  мережанім  сніжинка
Якраз  кружляла  з  вітерцем  у  танці.
І  враз  із  плаття  срібна  намистинка
Злетіла  й  сіла  на  долоньку  ляльці.

Яскраве  сяйво  нічку  звеселило.
Захороводилось  сніжин  багато.
І  тепло  стало  ляльці,  ніжно,  мило.
Сніжинки  влаштували  справжнє  свято.

Всі  дарували  диво-намистини,
Мережали  святкове  біле  плаття
І,  замість  кольорової  хустини,
Сплітали  шапку  з  квітами  латаття.

Мороз  приніс  крижину,  мов  свічадо,
Щоб  лялечка  дивилася  на  вроду,
І  зорі  ліхтарі  вмикали  радо,
А  вітер  крильця  змайстрував  із  льоду.

Принцесою  назвали  ляльку  зорі,
Перлинкою  –  вітрець,  мороз  –  дитятком,
Проте  сніжинки,  жваві  і  бадьорі,
Найменували  ляльку  Янголятком.

 –  Ступай,  дитя,  ти  Ангел  вже  віднині,  –
Почула  лялька,  –  глянеш  у  віконце,
Там  дівчинка,  допомагай  дитині,
Стань  вірним  їй,  надійним  охоронцем.

Зігрієш  у  зимову  хуртовину
І  в  холодочок  відведеш  у  спеку,
На  крильцях,  часом,  понесеш  дитину,
Якщо  колись  побачиш    небезпеку…

Світанок.  Усміхаються  сніжинки
Марієчці.  На  шибці  Ангел  срібний  –
Блискуче  плаття,  крила,  намистинки…
Але  чомусь  на  лялечку  подібний.
©  Галина  Брич  
Автор  картини  Світлана  Леонтьєва.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2021
автор: Галина Брич