Розляглося село, і поле
На три боки ген розляглось,
Трьох вітрів пило воно волю,
Услухаючись в шум колось.
Три ставочки дітей купали,
Три ярочки – корівкам рай.
Ниви з трьох боків підступали…
Вчилась-бавилась дітвора.
А як літечка відшуміли,
А із ними й прудкі літа,
Здичавіли яри, й несміло
Кожен з трьох ставів – заростав.
Де-не де у селі скотина…
Жменя люду. Тривожний час.
Двері школи – не для дитини.
Спів не лине, як зазвичай.
Лиш вітри заглядають в вікна
Сиротливих порожніх хат.
Небагато тим хатам віку,
Навіть нікому там стогнать.
Більшість люду переселилось
В інші хати – вже під хрести,
Та здається, й ті притомились,
Рідко хто їх і навістить.
Лиш поля щедрі та багаті,
Мов ліси, пшениці, жита…
Цим милується крайня хата,
Хоч і хащами зароста:
«Й все-таки, тут земля свята!»
15.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901646
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2021
автор: Ганна Верес