Тишина. Відчуття, ніби живу в лісі чи селі. Такого вранішнього затишку не пам’ятаю, хіба що опівночі. На підвіконнику намело снігу. Дивлюсь крізь шибку і розширяю очі від подиву зими. Намело, вау!!!
Добротно і щиро накрило все місто. Не шкодує небо сніжинок, бо досі мете і вкриває, вкриває, вкриває... Дороги - біле полотно, дерева в срібних шубах, машини виглядають, як собачі будки, шнурок від білизни в десятеро більший.
П‘ю каву і вилітаю на роботу. Вихідні двері відчиняю силою і вголос кажу:
- Ого-го!!!
- Хі-хі! Хі-хі! - сміється подружка.
Тротуари замело до колін, де-не-де менше. Бреду край будинку, а потім навмання ступаю у замети. Тішуся і навіть трохи підкрався страх. В Мадриді навіть немає техніки для відгортання снігу.
Люди ідуть дорогою, від радості дві собачки біжать куди заманеться, бачу чоловіка на лижах і жодного авто. Здається я проснулася в Ісландії.
- Треба зробити фото, бо такого, певно, більше не буде.
- Маєш рацію! - відповідаю і витягую свій телефон. Повторюю за нею фотографувати вулицю.
Сміємося вдвох. В метро засипало східці. Люди тримаються за перила і по-одному входять у приміщення. По рупору огололошують:
- В зв’язку з снігопадом десята лінія не буде працювати чотири години.
Мені з п’ятої лінії на дев’яту. Тішуся і їду дальше. А дальше, сама не знаю, як буде і що буде.
Виходжу з метро. Досі мете снігом і немає тому кінця.
З Різдвом, мадридці! Нашим українським Різдвом! Христос рождається, Україно!
Здоровенькі будьте і тримайте трохи від мене пухнастого снігу. Набираю його руками, стискаю у велику кульку і щосили кидаю, щоб долетіла до наших Карпат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2021
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА