Надія Капінос 13. 30

О  пів  на  другу  

Червоний  кахель,  стеля  –  біла-біла.
Бог  нудьгував  за  вікнами.  Блідий
і  дивний  день,  де  між  рядків  сніжило  –
мов  сніг,  крутився  час...  В  полон  сліпий
взяла  хвороба.  Лікарняні  двері...
І  Божа  матір  тихо  на  руках
несла  дитятко  –  під  «швидких»  сирени  
під  скрип  воріт,  під  гавкіт  псів,  під  страх,
бо  «Абонент  не  може  ...»,  під  молитву,
під  марність  сліз,  під  херувимський  спів.
Фізрозчином  розбавлена-розмита,  
де  кров  тече  під  шкірою.  Без  слів,
де  хлопчиком  наляканим  і  кволим,
душа  при  тілі  хворому  стоїть.
І  Янгол  крутить  кінофільм  по  колу,
в  якому  я  благала:  «Зупиніть
хвилину  цю,  сказати  ж  я  не  встигла  
про  те,  як  ми  поїдемо  туди,
де  не  були  раніш,  туди,  де  стигне
солодкий  плід  надії  край  води.
Про  те,  як    зірка  з  неба  в  море  впала,
про  те,  що  я  люблю  його...  І  що  
таких,  як  він,  на  світі  –  дуже  мало.  
Життя  крихке,  мов  скло,  і  рветься,  наче  шовк…»  

...
–  Ви  ...  Хто  йому?  (І  світло  потьмяніло)  
Не  витримало  серце  –  зупинилось,
о  пів  на  другу  він  від  нас  пішов.  

Оригінал:

13.30
Был  красным  кафель,  белым  -  потолок.
За  окнами  скучал  Господь.  И  бледен
был  странный  день,где  снегом  между  строк
кружилось  время...  Кто-то  больно  бредил
за  белой  дверью.  Бездною  пропах
усталый  воздух  в  гулких  коридорах.
И  Богоматерь  тихо  на  руках  
несла  Младенца  -  под  сирены  "скорых"
под  скрип  ворот,  под  лай  больничных  псов,
под  "Отче  наш..."  и  "Абонент  не  может..."
под  бесполезность  запоздалых  слов,
где  физраствор  -  не  кровь  -  под  тонкой  
кожей.
Где  мальчиком  -  испуганным,  босым  -
душа  стояла  у  больного  тела.
И  Ангел  все  крутил  по  кругу  фильм,
где  я  сказать  о  главном  -  не  успела...
О  том,  как  мы  отправимся  еще
к  тем  берегам,где  раньше  не  бывали...
Как  босоного-солнечно-свежо
горят  надежд  предутренние  дали!
Отом,  как  ярок  свет,  как  нежен  шелк,
как  в  океан  звезда  с  небес  упала...
О  том,что  я  люблю  его...    И  что
таких,  как  он,  на  свете  -  очень  мало...
-  Вы...  Кем  ему?  (качнулся  красный  пол)
Не  выдержало  сердце  -  он  ушел.
В  13.30  -  биться  перестало.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901505
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2021
автор: макарчук