частоколом скалиться місто хоч іклами поле всій
звідусіль іронічні посмішки наче блохи
іще трохи - від гамору би оглух
проміняв би правду на грим
іще трохи і я би всох та неначе грім
знову виринув голос із товщі настирливих голосів
знову витяг із ями буднів мене як з льоху
поки шепіт твій ніби дощ шумить я не чую нікого крім
не спиняй діалогу
крокував мовби полум'ям шлях мені хто залив
було лячно зійти з освітленої орбіти
скільки ще гуляв би серед пожеж
своє тіло життям смалив
так би й спікся і головне ж не жадав би злив
не сповільнюй ливня умий мене від золи
догола вмий - дай знову зніяковіти
куштуватиму краплі помалу - а чи не пересолив
й вищезатиме світ
утопи кожну щіль мою і проникни аж до душі
аби гоїлась; хай не бачитиму зірок я
та обличчя твоє мабуть ліпший мій небосхил
очі яскравіші за всі зірки
і обійми немовби спалахи блискавиць цигарки
думки стали банальними і ґвалтують аркуші
ніби мені знову сімнадцять років
ліпші вірші тобі попереду бо без них обернуся як без дощів
на сипучі піски
[i]2019[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901501
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2021
автор: Голоси