Вже не чекаю, раптом серед ночі,
Прокинуся зі сну в тривозі, як там ти?
Не виплакані в грудях рясні сльози
Печуть осиротілістю в моїй душі.
Вже не чекаю на дзвінок щоранку,
Як сонця схід замріє знову у вікні.
Лиш зимний вітер торсає фіранку
Та навіває спогади, з теплом, сумні.
Вже не чекаю зустрічі, коханий,
На сповіді у Господа твоя душа.
Вготоване там кожному придане,
Моє, - полишити римовані слова.
Крізь заметілі спів і солов’їний
Нести щиру любов, як щит, як укриття.
Хоч із душі і рветься крик чаїний,
Іти вперед, хай що, дорогою життя.
Дорогою, крокують де герої,
Де воля й перемога головна є суть.
Бо не зреклися істини святої
Й любов до України у серця несуть.
10.11.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2021
автор: Валентина Ланевич