ДВА ТАЛАНТИ ВАСИЛЯ СТУСА

       Сьогодні  Василю  Стусу  виповнилося  б  -  83  роки,  та  він  прожив  лише  47.  Його  два  таланти  це:  творити  поезію  і  бути  нескореним.    Він  міг  стати  видатним  поетом,  і  став  ним,  хоч  написати  міг  би  значно  більше.  Він  міг  стати  видатним  дослідником-літературознавцем,  та  йому  не  дали  такої  можливості,  перекрили  кисень  на  самому  початку  шляху,  вигнавши  з  аспірантури  академічного  інституту  літератури.  Він  міг  би  жити  в  добрі  і  затишку,  мав  вірну  дружину  -  друга  Валентину  і  сина  Дмитра.    Та  йому  прослалася  дорога  в  київські  тюрми,  мордовські  концтабори,  заслання  на  Колиму.
   За  віщо?  За  мужність  повстати  проти  несправедливості,  свавілля  влади,  репресій  проти  інших,  за  власну  гідність  і  нескореність.
Він  родом  з  Вінниччини,  навчався  на  Донеччині,  вчителював  на  Кіровоградщині...Любов  до  слова,  до  літератури  реалізував  у  поезіях,  дослідженнях,  перекладах...
   Поворотним  пунктом  у  житті  став  заклик  у  столичному  кінотеатрі  "Україна"  встати  на  знак  протесту  політичних  арештів  у  Львові  про  яке  повідомив  Іван  Дзюба,  якого  там  же  й  схопили.  Василя  ждала  доля  каторги  і  5  років  табору  суворого  режиму,  плюс  три  роки  заслання.  Після  повного  відбуття  і  короткочасного  перебування  в  Києві,  дістав  10  років  ув"язнення,  і  5  заслання.  Не  добув,  помер  у  мордовському  концтаборі  1985  року  .  
   Україна  втратила  видатного  поета,  борця.  В  українську  землю  він  повернувся  аж  у  листопаді  1989  року,  разом  із  загиблими  в  тюрмах  Юрієм  Литвином  та  Олексою  Тихим.  Траурна  процесія  від  Володимирського  собору  до  Байкового  цвинтаря  розтягнулася  на  кілька  кілометрів.  Ось  його  один  із  віршів:

 Як  добре  те,  що  смерті  не  боюся  я,
 і  не  питаю,  чи  тяжкий  мій  хрест.
 Що  перед  вами,  судді,  не  клонюся,
 в  передчутті  недовідомих  верст.
 Що  жив,  любив  і  не  набрався  скверни,
 ненависті,  прокльону,  каяття...
 Народе  мій,  до  тебе  я  ще  верну,
 як  в  смерті  обернуся  до  життя,
 своїм  стражденним  і  незлим  обличчям.
 Як    син,  тобі  доземно  уклонюсь,
 і  чесно  гляну  в  чисті  твої  вічі,
 і  в  смерть  із  рідним  краєм  поріднюсь.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2021
автор: геометрія