Летить припутень - дикий сірий голуб,
Повітря крилами безжурно лихоманить.
Він любить простір і незалежну волю,
Біля людей життя його не манить.
Та ось в домі Артема появився.
Чи вісник долі. чи шукач безпеки?
Артем Припутень жалем пробудився:
- Мале ж, голодне і мабуть здалеку!
Бо це ж Артем! Де він - там допомога
Усім знайомим, рідним, перехожим.
Та найчастіше слалася дорога
До батька - з ним вони так схожі.
Артем любив чуть батькові поради,
Оскільки дружніми й близькі були Припутні!
Разом землі давали в полі раду,
Разом складали плани на майбутнє.
Разом в місцях воєнних дій минулих
Шукали безвісти похованих солдатів.
Безмірну дяку від рідні загиблих чули,
Коли Артем їм простягав "солдатки".
Навіть в час спалаху війни на Україні
Вже волонтерами хутчіш спішать до Сходу
Підтримувати тих, хто на руїнах
Стоять відважно на сторожі за свободу.
Багато справ зробили батько з сином,
А було б більше... Мить на повороті
Й аварія життя враз припинила
На пів меті, пів мрії, пів польоті...
... Летить припутень, крилами шаліє,
Пірнає високо в безкрай блакиті неба,
Як добра згадка, що в душі жевріє,
Про добродушність Припутня Артема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899940
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2021
автор: Коток Оксана