Самотня жінка доживає віку.
Із душ живих – старенький сірий кіт.
Йому слугує, наче чоловіку,
На нім однім тепер зійшовся світ.
Самотня жінка все книжки читає,
Цікавиться новинами щодня,
Хоч вже, здається, все на світі знає.
Знання і розум – це її броня.
Самотня жінка мріями багата –
І на землі, і в небі водночас.
В оселі – блиск, мов порцеляна, хата,
Скарбничка… Але ходить без прикрас.
Самотня жінка вже не лічить ро́ки,
Хоч ще недавно вік таїла свій.
Повторює життєві всі уроки
І помилки мотає у сувій.
Самотня жінка не була б самотня,
Та вірила – існує ідеал.
І зустріч чи недільна, чи суботня
Приречена була вже на провал.
Самотня жінка… Може, примхи долі…
А чи жила? – не знає до пуття.
Спливають дні то швидко, то поволі.
Дрімають нерозкриті почуття.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2020
автор: Галина Брич