Тремтить в тумані надвечір'я...
Тремчу і я, мов сизий птах.
Здавалось все твоє невір'я
Відображається в очах...
Твій перший сміх, твій перший острах,
Твої спростовані підозри
В найочевидніших речах...
Ти не зважай, то - лише страх...
Тремтить в тумані знову морок.
Тобі і привиди, як ворог.
Дарма, що викликані в пору,
В якій не варто зізнаватись,
Що зачарована Love story,
Що стиль відпустки - лише море,
Що, не зважаючи на горе,
Життя у нас - суцільне Party...
Тремтить майбутнє та минуле,
На жаль, зсипається у стому...
Ми - найрідніші, які були...
Ми - найкоханіші знайомі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899672
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2020
автор: Володимир Науменко