***
Строкате листя на землі давно зітліло,
Але художниця-зима бере біліла,
Вона їх крутить у руці і знов ховає, –
Немає снігу і слідів за Миколаєм.
На небо дивиться земля всіма очима,
Останні дні календаря минають чинно.
У час, коли одне життя йде до порома –
Гойдає матір немовля забувши втому.
До нас крокує новий рік але без снігу.
У тиху ніч, Різдвяну ніч є час для сміху,
Для коляди у ній є час і для мовчання,
Допоки світиться свіча земним прочанам,
Допоки небо не згорнулося сувоєм,
І десь в ім’я Його зберуться двоє, троє…
Щоб нагадати нам, як безліч років тому
Ніхто з людей не запросив Його додому.
Свої ховалися за щільними дверима
Та від чужинців подарунки Він отримав –
Волхви прийшли, їм зірка сяяла сумирно,
До ніг поклали ладан, золото і смирну.
У кожну душу врешті вічність зазирає,
Не палить пеклом і авжеж не гріє раєм.
У ній чекатиме нас те, що віддавали,
Що розділили, хоч і так було замало.
Зима – художниця та пише тільки маслом,
Але чомусь її натхнення майже згасло.
Інакші фарби у сестри і дуже скоро
Земля воскресне акварельно і прозоро.
© Марґо Ґейко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2020
автор: Марґо Ґейко