Онук мій єдиний рідний,
З Богом не слід жартувати,
А тільки чемно та гідно
Щодня його шанувати!
Колись, як і ти далека
Була від цього поняття,
А щойно йшла небезпека
З жахом палкого багаття…
Руки здіймала до неба,
В молитвах щиро просила,
Все відновити, як треба,
Бо тільки Господня сила
Може мирське подолати
І, навіть, на безнадійне
Те повне зцілення дати,
Де рух та хода бездійна…
В дар від народження Богом
Чаша свята незвичайна
Дається, що красить дорогу,
Всього одна життєдайна!
Дарма не можна плескати,-
Тож обережно щомиті
З благістю цю шанувати
Святість небесну з блакиті…
Щоб не було так запізно
Знак розуміння сприйняти,
Земне буття, де вже слізно,
Кар, марних втрат забагато…
Серцем відчути спокуту,-
Ту з чудодійністю крицю,
Не допустити отруту
Геть до душевності з міццю!
Лише з любов’ю, де віра
Справжня,- є поруч,-творитель,
Злагода, щастя, світ миру,
Там, де Всевишній,- учитель!
Тримай христову свят ношу,
Гречно, бо час швидко плине
Дітей, онук Андрій, прошу
На ту звернути стежину…
Цінну в народі, природі,-
Що з Божої благодаті,
Живе завжди в родоводі,
В світ інший йде при розплаті…
28.12.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899548
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2020
автор: Єгорова Олена Михайлівна