Ми думали, що вічні в нас батьки,
Що встигнемо сказать їм добре слово
За радісні і миті нелегкі
І за життя, яке важніше всього.
Ми думали, що встигнем їх обнять
І зазирнути в очі їхні милі.
І всю любов і ніжність передать
За відданість, що не жаліли сили.
На жаль не взмозі юність це збагнуть:
Цей біг життя, шалену плинність часу.
Приходить мить – батьки у вічність йдуть
І сиротіють діточки відразу.
І лише пам'ять повертає нас
У чарівну, веселу, дивну пору.
Пробач нас, Боже, кажем раз у раз,
В молитві піднімаєм руки вгору.
Якби батьків вернуть на хвильку зміг –
Обняв би ніжно й пригорнув до серця
І уклонився б низько їм до ніг.
На жаль назавжди ці закриті дверці…
26.12.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899389
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2020
автор: Валерій