Зараз, коли люди всього світу вимушені не наближатися один до іншого ближче, ніж на півтора метри, жахатися і, не дай Боже(!) торкнутися до когось, вимушені півобличчя закривати щільною маскою — так, саме зараз, напередодні нового, 2021 року, мені з такою насолодою пригадуються наші святкові вечори в літературно-музичній вітальні “Журавка”.
Керівниця — Лідія Іванівна Моргацька, завжди ретельно готувала їх проведення, і десь за місяць до свята об'являла, яка буде тема вечора і розподіляла між нами ролі:
- Слухайте уважно! Всі повинні прийти у вбранні яке підходить до ролі. Крім того, кожен з вас має прочитати власний вірш, чи виконати пісню, а на додаток можна ще і втнути гопака, абищо...
Я була “новенька”, не минуло ще й року, як переступила поріг “Журавки”, але “бойове хрещення” вже пройшла. Бо вірші писала з дитинства, а щодо музики...
Вважала, що пишуть її люди, до яких мені ніколи не “дорости”.
Тож коли всім “журавлятам” Лідія Іванівна запропонувала написати романс, занепала духом.
А писати треба!
Зі словами впоралася швидко, а з мелодією прийшлося помучитися. Ось, наче щось придумалося — наспівую, подобається! Але ж записати не вмію, не знаю нотної грамоти, мобільників сучасних ще не було і, як на зло, старенький касетний магнітофон “занедужав”.
Але ж, вдалося таки запам'ятати, може вже десятий, варіант.
Співати перед публікою доводилося, бо ще в дитинстві виступала зі сцени міського клуба - в хорі, і дуетом з подружкою. Але ж, з яким хвилюванням вийшла я на середину кімнати і проспівала, вперше у житті романс, у якому і слова, і музика, і виконання були МОЇ!
Тож досвід виступів у “Журавці” був, та і завдання набагато легше, бо написати треба тільки слова, музика ж та, що в арії Наталки з опери “Наталка-полтавка”. Роль мені дісталися цікава — ласої до чоловіків, хитрої і підступної Солохи, за оповіданням М.В.Гоголя “Ніч перед Різдвом”.
Слова написалися швидко і, наспівуючи, я старанно перебирала речі зі свого гардеробу, намагаючись вигадати у своїй уяві вбрання для Солохи. Готового нічого не знайшла, тож треба включати фантазію і “творити образ”.
Та-а-ак! Ось є квітчаста хустка — напнула її задом наперед, обгорнула вкруг голови, зав'язала кінці лівого і правого країв тугим подвійним вузлом над лобом, потім акуратно заправила туди нижній кінець, що висів перед очима, а кінчики країв, сантиметрів по два, витягла назовні і виправила, щоб стирчали в різні боки.
А що?! Гарно! Навіть внучка сказала: -Прикольно!
А ось — давня крепдешинова блузка, теж квітчаста, гарна. Підійде!
А спідниця? Де взяти щось підходяще? Озираюся навкруги...
А що це у стосику? Портьєри з дачного будиночка, щойно випрані, випрасувані і складені, щоб сховати до наступної весни. По ширині якраз від талії і майже до підлоги. Тож призборила по довжині на “живу нитку”, вставила поясочок і полегшено зітхнула.
Звісно, що відразу нарядилася і — до дзеркала!
Ой! Усе таке квітчасте, що і я загубилася серед тих квітів!
Ні, явно чогось не вистачає. Якогось жупанчика. Що б його “приспособити”? Десь була у мне картата підстіжка до чоловікового плаща, майже нова, бо він нею не користувався. Треба шукати.
Знайшла, примірила. О! Тепер повний шик!
А ще начепила на шию усі свої буси, мабуть низочок сім, чи вісім.
Ще густо вималювала широкі чорні брови, нафарбувала губи, а заодно і щічки, поглянула критично у дзеркало. Все нормально.
Та що там нормально, гарна Солоха!
Тепер кожного дня, що б не робила, репетирувала вголос свою роль...
І ось” — концерт!
“Журавлят" не впізнати, але я не спішу перевдягатися, встигну!
Тим часом починається “дійство”, кожен у своєму костюмі, зі своїми віршами чи піснями. Весело, дотепно, гарно! Дивлюся, милуюся, а на душі неспокійно, бо скоро і мій виступ, вже через два номери.
Швиденько біжу до сусідньої кімнати, переодягаюся, наводжу макіяж, з нетерпінням чекаю... і, ось він, мій виступ!
Вже відчуваючи себе гоголівською відьмочкою, я повільно, вальяжно “випливаю” на середину кімнати... Туди-сюди поглядаю, усміхаючись, ще й підморгуючи усім відразу, а потім зупиняюся і починаю співати арію Солохи на мотив зовсім іншої героїні.
Може б МОЇЙ героїні і справді хотілося бути Наталкою, але слова таки ж Солошині, і забаганки також її.
АРІЯ СОЛОХИ
(на новий, 2012 рік)
під акомпанемент “Наталки-Полтавки”)
Ой, я жіночка принадна,
Симпатична і ошатна!
А як поведу бровою,
Парубки біжать юрбою,
А як поведу другою —
Всі «Мущини» йдуть за мною.
Зараз треба вибирати
З ким стрічати буду свято,
Ось, зібрались кандидати,
Будуть гарно обіцяти.
Всі знайомі кандидати,
(Зараз будуть щось брехати!)
Кожен ціну набиває:
Той — ковбаски обіцяє,
Інший — гречку і сальце,
Кожен щедрий на слівце.
Цей — горілочку й м'ясце —
Ох, і щедрі на слівце!
Як же тут не прогадати,
Щоб хоч щось від них урвати?
Всі готові догождати
Жіночці-електорату,
Прислужитись кожен рад,
Доки я — електорат!
А я виберу Васи'ля,
Пише вірші він красиві!
Ой, Василечку-соколе,
Ну, ходи ж до мене скоро!
Будем разом святкувати,
Танцювати й жартувати,
Ось так!
23.12.2011
Так весело і старанно готувалися ми до зустрічі кожного нового року. Крім цього, 2021-го, бо “Ковід” усіх взяв у полон. Лічені дні залишилися до свята, яке кожен із “журавлят” вимушений зустрічати вдома.
Нічого не вдієш...
Але я, по власній ініціативі, підготувала таки свою “роль” і буду виконувати її віртуально, по мобільнику, персонально для кожного “журавлятка”!
І перш за все для Лідії Іванівни, нашої невгамовної творчої “запальнички”, що своїм ентузіазмом і творчою ініціативою повертає нас у незабутні юні літа.
Пандемія колись закінчиться, а наша дружба і творче “горіння” - непереможні!
З новим, 2021 роком!
25.12.2020.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2020
автор: Людмила Григорівна