Зазиміло. Засніжило. Забіліло.
Білим-білим покривалом все накрило.
Захололо. Від морозу зціпеніло
і водойми усі кригою схватило.
Вранці сонце засвітило. Заясніло.
Інієм позолотило й посріблило.
Око пораділо. Душі – закортіло.
Серце жваво застукало, полюбило.
Зарипіло під ногами. Задзвеніло.
Тіло з клітки душу відпустило.
Стало ясно раптом й зрозуміло,
що для щастя одного лиш дня хватило.
Серед грудня на відлигу потепліло.
Затуманилося. Мерзле все розтало..
Похмарніло і відразу потемніло,
й почорніло, як сонця не стало.
День коротшав. Сонце ледь зоріло,
за туманами і хмарами ховалось.
Рік закінчувався якось підозріло,
ніби щось від нього трохи залишалось.
Потьмяніло у очах. Змарніло тіло –
те, чому воно раділо, десь пропало.
Накотилося на душу. Заболіло.
Щастя й радості відразу стало мало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2020
автор: Павло Коваленко