Чому себе не поважаєм
Та мову рідну зневажаєм?
Невже нащадки ми не гідні
Своїх прапрадідів, дідів,
Отих - славетних козаків?
Вони ж найближчі нам і рідні.
В усі віки, в степах за волю,
Швидкіший вітра в чистім полі,
Надійний щит - з Січі козак
Спиняв завжди орди навалу,
Оту московію зухвалу.
А з заходу – литовець, лях.
І не боявсь життя віддати,
Аби спокійно могли спати
Його родина, батьки, діти.
І мріяв, що в його нащадків
Колись та буде все в порядку,
І будуть добре вони жити.
Та ось віки пройшли й ці діти
Можливо, стали краще жити?
Чи мають, Волю, Гідність, Славу?
А чи шанують те, що мали
Їх предки й в спадок передали?
Чи до кінця батькІ́вську справу
Закінчили, і заповіт
На протязі віків і літ
Виконують тепер нащадки?
Та ні, цього , на жаль, не сталось.
З тих пір багато помінялось,
Та досі ще нема порядку.
Бо діти пращурів - зас...ці,
Кацапські підлі запроданці,
Забули хату, рідну неньку..
Свого коріння відцурались,
Задерли кирпу* і зазнались,
Й живуть з брехнею помаленьку.
Не хочуть знать коріння роду,
Ні індентичності народу,
Ні звичаїв, обрядів, мови,
Плюють на ба́тьківські могили,
Аби кацапам догодити,
Й на граблі знову наступити.
Вкраїни діти, схаменіться!
В домівки ба́тьківські верніться.
В своїх церквах моліться Богу,
Шануйте матір й свою мову,
Та знайте, що лиш рідне слово,
Проллє вам світло на дорогу.
*- фразеологізми; зазнаватися, чванитися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2020
автор: Ольга Калина