На призьбі хати з музою удвох
Бесідуємо про життя загадку,
Про те, хто мостить у майбутнє кладку.
Над нами – місяць, трохи вище – Бог.
– Вино осіннє п’є моя душа,
Ледь гіркувате, з присмаком калини,
Давно життя минула половина…
Літа мої до вирію спішать.
І діти на своєму вже крилі,
У першому сніжку і їхні скроні,
Своє у них вино, свої перони…
Радію, що устали із колін.
В пуху – не в пір’ї крила онучат,
Та вже на них чекають їх висоти,
Свої негоди і свої красоти.
І свої ранки їм лиш зустрічать.
Ріка життя! Хто видумав тебе
Й наповнив змістом ось таким глибинним?
– Буть матір’ю – не посаг це рабині, –
Озвалась муза, – воля це небес!
16.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898536
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2020
автор: Ганна Верес