А завтра її маленький світ здригнеться від фатальних новин,
А завтра все буде так, як має бути.
Вона покінчить з життям своїм, із котрим безпідставно на "ви",
Або утече шукать червону руту.
А завтра вона зведе печаль до неба з невблаганних "чому?",
І розпачу крик почує навіть Куба,
А серце болить й болить за ним, вона без кінця пише йому,
Тому що і досі надто сильно любить.
А завтра ніхто не скаже їй: "продовжується далі життя",
Заляже на дно крилата фраза Ніцше,
Якби ж не було лихих "якби", сховала б на підборах взуття,
Ходила б за руку з тим, хто найрідніший.
А завтра у центрі чорних смуг увірветься останній терпець,
Збагнути давно пора - вони задовгі,
Та вкотре подзвоне добрий друг: "як справи? Все гаразд чи капець?",
В мовчанні її чуже ім'я. Що з того?
А завтра вона за скільки літ волосся пофарбує у блонд,
І замість лате попросе склянку скотчу,
Закине в інсту стражденний пост, неначе черговий хайп і понт,
Вона його досі надто сильно хоче.
Учора, сьогодні, кожен день ні стимулу немає ні сил,
Немає вночі рятунку й щастя вранці,
Якби ж не було лихих "якби", збулося б все, що хочеш - проси!
Все б склалось, якби ж не клятий 2020 (двадцять двадцять!)
І користь яка з дурних порад: "послухай, вибивай клином клин",
І користь яка блукати з ким попало?
Та завтра її маленький світ здригнеться від фатальних новин,
А завтра почне розплата править балом!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898269
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2020
автор: Амідала Саудаде