Якщо стану про це говорити,
Будуть знову рубати мечем,
Із середини льодом давити,
А іззовні палити вогнем.
Мені страшно, а що є сміливці?
Так отож я один і стою.
Нема черги, знову я перший,
Дочекаюсь когось, пропущу.
Два століття чекаю, нікого.
Що ж такого у цього добра?
Як для себе його усі хочуть,
То для інших ніколи нема.
А воно біля кожного ходить
І співа, що негодам кінець.
Таж малесенька іскорка вродить
І зігріє мільйони сердець.
Як не дивно, добро оминають,
Як бродячого доброго пса.
Від мети мене крок відділяє,
Від води — у криниць глибина.
Зуби тисну, щелепи ходять,
Як скажені, туди і сюди.
Все одно подолаю цей острах,
Все одно я досягну мети.
Довгий вік оббиваю поріг,
Я не мушу, а хочу ввійти.
"Добрий день,"— у відповідь тиш,
Тільки пил підіймають думки.
У кутку Божий образ мовчить,
За молитвами туга в очах.
На полиці книжина стоїть,
В павутину одягнута вся.
Як дитину її пригорнув,
Вона ласки благала, гортав.
Замерзала — грів, пеленав,
Заповіт для людства читав.
Не цурайся добра, не гнівись,
Якщо будуть рубати мечем,
Посміхнися злу, посміхнись,
Коли палять нестерпним вогнем.
Коли брили розтануть, молись,
І до краплі тримайся добра,
Як цунамі об землею розбийсь,
І залишся в нужденних серцях.
Олександр Кармишев
12.12.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2020
автор: Oleksandr Karmyshev