Чи то чув він, чи то бачив,
чи у снах, чи наяву?..
Як він очі ті побачив,
то у них і потонув...
З того часу, як побачив,
втратив спокій він і сон...
Він не спав, все більше марив,
ніби він попав в полон...
Її очі, ніби зорі,-
горді, гарні і ясні,
ніби хвилі в синім морі,
діаманти золоті...
Він не зміг їх пропустити,
і забути їх не зміг,
мріяв, думав,що зробити,
і радів він, і марнів...
Врешті - решт він здогадався,-
треба якось підійти?..
Хоч, звичайно і вагався,
почуття перемогли...
Підійшов і привітався,
запитати щось хотів,-
чи змогла б вона ось завтра,
подивитись новий фільм?..
Він і вірив, і не вірив,
особлива мить прийшла...
І від того він щасливий,
що вона згоду дала...
Він провів її додому,
після фільму залюбки...
Зустрічались вони знову,
й одружилися таки...
Все тепер у них чудово,
прехороша в них сім"я...
Ця подія виняткова,-
бабусею стала я...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897572
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2020
автор: геометрія